Митрополит Сильвестер Сембратович

Коли  дня 4 серпня 1898 року рознеслася по всій Галичині сумна вістка, що у Львові упокоївся митрополит Сильвестер Сембратович - лемко з походження, її народ з глибини душі переживав цю неабияку втрату. Померла людина, на похорон якої навіть папа ев ЛХІІІ, переслав своє співчуття, а на похороні, що відбувся чотири дні після смерті, зі столиці цісаря - Відня, була пристуня ним доручена особа - шамбелян і граф Абенсберґ Травна. Похоронний  похід супроводили сім владик,  багато священиків, монахів і монахинь, голови різних українських товариств  та сотнімирян і вірних. Після величавої жалібної процесії тіло тліних останків зложили в підземелля катедри св. Юра. Ангел смерті забрав на лоно Бога отця дорогога батька, оповитого золотими Божими ділами та невмерующими заслугами для Чину Святого Василія Великого. Він же ж був не тільки галицьким митрополитом, але і почесним кардиналом, визнаним Західною Церквою (почесть кардинала невідома у Східній Церкві). Його постать, немов Богом післана, була признана за надхненника реформаторської праці Чину СВВ.

Перед Сильвестром на митрополичному престолі засідав Йосиф Сембратович (1821-1900), людина консервативна, з недовір'ям і боязливістю ставилася до нових змін. Новопризначений митрополит Львівської єпархії, який став наслідником свого попередника у 1882 році, опинився у дуже важкому становищі. З одного боку серед сильного наступу москвофільства, а з другого боку серед інтенсивного поширення польонізації і латинізації тодішнього галицького українського населення польським кліром, якому в допомозї була шляхта і польська адміністративна влада.

Наприкінці минулого століття національний рух у Галичині був слабким. Більшість освіченого духовенства була визнана "кацапами"-москвофілами. Крім цього між нашим народом появилися соціялісти, які, передовсім між молоддю, поширювали релігійну байдужість. На сторінках своєї преси "Народ", "Громадський голос" і "Молот" поміщували статті з наклепами на єпископів й усе духовенство. Своєю працею підривали довір'я народу до священослужителів а то й саму віру до Церкви і до Бога. Прямої боротьби проти всіх тих, які ворожо були наставлені до всього українського, новонаставлений голова Галицької Митрополії, вести не міг. Але саме цю меншу частину отців духовних Сильвестер зумів собі приборкати на свій бік. Як гарячий прихильник реформи василіянського чину і свідомий представник національної течії в Церкві, а разом із тим якнайвірніший син свого народу, із тою горсткою священиків, з успіхами пропихав своєю міцною рукою церковне і національне життя Галичини на зовсім нову дорогу. Його Еміненція Сильвестер, що відіграв визначну ролю в галицькій політиці, очолив видання газети "Руський сіон". Цей український двотижне-вик, як орган Львівської архиєпархії, з ініціятиви митрополита, поміщував матеріали з біблійної і богословської науки, історії Церкви і права а також свої статті на філософські і релігійні теми та проповіді визначних єпископів і священиків. Його народна мова була близька людям, які неї користувалися і часто її вживали як розговірну мову.

Щоб піднести рівень освіти українського жіноцтва й улегшити виховання дівчат у релігійному і національному дусі, Сембратович заснував у 1884 році у Львові при вулиці Зибликевича, дівочий інститут під управою Сестер служебниць Василіянок, а 1897 р. він дав згоду на заснування при цьому інституті Марійської Дружини під назвою "Братство Входу у Храм Пречистої Діви Марії". На ціль започаткування інституту він пожертвував значну суму власних грошей. Гімназія й інститут для дівчат примістилися в двох домах, які находилися в сусідстві нерухомих реальностей "Народного дому". Коротка історія цих будинків. Сильвестер Сембратович, бувши ще професором львівського університету, купив для себе ці два доми, а коли прийшов час, він їх подарував для вжитку гімназійній школі. У своєму завіщанні кардинал створив з тих будинків фундацію, під управою кураторії. Метою тієї фундації було допомагати бідним дівчатам у школі.

З іменем цього митрополита зв'язано скликання Провінціонального Львівського Собору 1891 р. та його успішного проведення. На синод прибуло біля 150 священиків та станіславівський владика Кир Юліян Пелеш - лемко родом, якого синодом призначено перемиським єпископом. Отець Антон Бескид також був делегатом Лемківщини і своїми внесками на синоді підтримував нові напрамні лінії свого земляка. Під час так званої "Нової Ери" Сембратович започаткував дії Української християнської партії в Галичині з політичним її органом "Руслан" у Львові.

Два останні десятки років ХІХ століття, завдяки Сильвестрові, поставили фундаменти під синтезу католицтва й українства, єдину синтезу, яка породила чудові овочі для всієї нації. Добрі діла митрополита було видко всюди. 1889 року збудував нову Духовну семінарію у Львові. Веденою по лінії ідей Львівського синоду, з якої вийшли ряди нових духовників; заснував священиче Товариство св. Павла, що провадило народні місії і видавало релігійні книги та Товариство св. Петра, що допомагало бідним парафіям. Своєю спроможністю сповняв відповідальні функції будівника нового життя українського народу. Митрополит став меценатом для здібних молодих письменників і малярів. Наприкад, Іван Труш - портретист і пейзажист, якому фінансово допомагав, студіював малярство в Кракові. Сембратович призначив численні стипендії для Львівської академічної гімназії та призначив леґата - представника папи на відкриття бурси Українського Педагогічного Товариства, яка від того часу мала назву: "Бурса ім. кардинала Сильвестра Сембратовича" у Львові.

На противагу краківського убезпеченевого Товариства "Фльоріянка" та пропагованого тоді на Лемківщині чеського Товариства "Славія", зложив початковий капітал для заснування асекураційного Товариства "Дністер" у 1891 році. Серед чудової природи біля села Підлюте в долинськім повіті, цей святець дав гроші на будову літьної хати - відпочинкової резиденції, хоч особисто часто туди не їхав задля відданості і посвяті своїм церковним справам. Він, будучи щойно професором доґматичної Богословії, звернув належну увагу на друковане слово. Разом з отцем Пелешем і Лепким склав для вірних "Збірник благопотрібних церковних чинів і служб", що появився друком 1870 р. та видав перший молитовник народною мовою 1879 року, який був нерозлучним життєвим дороговказом для тисячі християнських глибоко віруючих душ. Восени 1884 року, на підставі листовних звернень і прохань від української-лемківської зорганізованої еміґрації в Америці, митрополит розуміючи її релігійну потребу, вислав першого місіонаря-священика о. Івана Волянського, який осів у Шенандоа, Пенсильвенія, і тут він збудував першу церкву 1885 р.

Сильвестер Сембратович був визначною постаттю в австрійській державі. До нього в гості приїжджав сам цісар Франц Йосиф І, коли він побував на Краєвій виставці у Львові у 1894 році. За всі заслуги, цісар іменував його цісарським радником та нагородив широкою лентою ордену залізної корони першої класи. Папа Лев ХІІІ іменував його кардиналом св. римської Церкви, а саме свято і вітання відбулося 12 грудня 1895 р. у Львові.

Користаючись своєю популярністю, кардинал у зверненні до папи попросив його святість, щоб той допоміг заснувати школу для галицьких молодих питомців у Римі. На це прохання папа римський дав згоду і 18 грудня 1897 р. був посвячений будинок, призначений для "Української Папської Семінарії".

За свого митрополичого архиєрейства Сембратович був віцемаршалком галицького Краєвого Сойму, де часто підносив свій респектований і авторитетний голос в обороні прав українського населення в Галичині. Ото ж, цей лемко з села Дошниця, став не лише архикнязем української Церкви, але й політичним провідником свого народунаприкінці 19 століття. Та на жаль, за успіхи праці на політичній арені, не можна його похвалити.

Москвофільські товариства та старо-руські партії набули в той час значної потуги і стали зневажати митрополита. Від тоді кардинал не брав активної участі в політичних подіях, бо незабаром важко захворів на пістряка шлунка. Після операції, відчуваючи свій близький кінець життя, кардинал виконав своє останнє завіщення, в якому чітко підкреслив, що всі його ощадності призначені на потреби церковних і народних установ, яких головним завданням було виховувати українську молодь з любов'ю до Бога, Церкви і народу.

Доцільно буде довідатися про деякі біографічні інформації про цього високодостойного і високопреосвященішого Сильвестра Сембратовича. Він народився 3 вересня 1836 р. в с. Дошниця, Ясельського повіту, в родині місцевого пароха о. Антонія й Анни, з дому Вислоцька, якої батько був священиком у с. Флоринка. Отець Антоній був рідним братом Йосифа Сембратовича - галицького митрополита у Львові на протязі 12 років (1870-1882 рр.). Коли не стало серед живих батька трьох синів, бо він помер 1848 року, то їхній стрий о. Йосиф, забрав хлопців до Львова, де віддав на науку до Духовної Семінарії. Молодий Сильвестер успішно скінчив богословські й філософічні студії у Відні й у Римі, після яких отримав звання доктора теології і став сотрудником на Лемківщині в селах Флоринка і пізніше Тилич. Своїми здібностями він чудово відправляв Богослужіння, палко проповідував і відвідував хворих людей. Невдовзі був призначений капеляном і катехитом а опісля іменований префектом і префесором доґматики на львівському університеті. Шість років був деканом богословського факультету, тобто перед тим, ніж у 1879 році став єпископом-помічником митрополита Йосифа із титулом юліополітанським. Сорок два річний владика з великим запалом включився у вир невтомної праці для добра парохій і вірних. Як шостий Галицький митрополит і перший кардинал, Сильвестер Сембратович поклав тривкі заклади й основи під ту митрополію, яка набула силу оборонної фортеці перед наступом різних ворогів і стала як та кузня для поширення нашої віри та української національної ідентичності.